Ранок... Ти прокидаєшся і йдеш одразу в ванну, вмикаєш комп"ютер, вариш каву, здається один із твоїх звичайних днів, все як завжди, світить сонце, листя дерев щось шепоче, пташки ще співають. Ти заходиш в інтернет щоб прочитати пошту, в аську - і розумієш що в твоєму онлайн списку попустіло, наче все як завжди але щось не то... Ближче до вечора ти одягаєшся і йдеш кудись гуляти, хочеш когось набрати, але знаєш що нікого немає, всі розїхались хто куди на навчання. Ти виходиш на вулицю і те сонце що світило і пекло вже просто світить не віддаючи ніякого тепла, дерева починають жовтіти і обпадати... Пташки починають відлітати і на дворі робиться зовсім зовсім одиноко, особливо в неділю чи понеділок... Сама атмосфера повітря створює сум на душі, ти дивишся на небо і починаєш помічати як сонечко проривається крізь хмари. На вулиці вже пожовтіло... Це означає що прийшла осінь.. Час суму і одинокості, коли всі твої близькі люди розкидані по країні, коли кожен починає займатись чимось своїм і немає часу приділяти увагу комусь іншому, а за осінню і зима, а там і весна, але не кожна людина яка це все розуміє може і не витримати і зломатись, хоча треба не здаватись і пережити таку важку осінь... просто осінь... Час коли ти починаєш згадувати гарні моменти літа, весни... І чомусь ти згадуєш ці моменти не з радістью а з печалем, але головне бути сильним і не зломатись...