Чудово, коли ти сидиш собі, а навколо тебе музика. Три людини, які не просто зібрались разом, а які тут, щоб творити історію музики. "Давай ще раз, Sepultura" — каже барабанщик. І поки бас-гітарист погодився, соло-гітарист вже випустив на волю перші нотки. І це так приємно, коли ти тут із ними, сидиш пишеш ці теплі слова про них. Тобі нічого зараз не потрібно; ти лише думаєш, що так гарно тобі давно не було.

Надворі 2 січня. Ти зустрів із ними Новий рік, коли вони були на сцені, а потім приїхали разом додому. Ти поклав вдома речі, і знову з ними на квартиру. Шампанське, «З Новим роком». Так чудово...

Коли ти любиш грати на фортепіано, і тобі говорять, що «тут воно є, можеш іти пограти в кімнаті прямо по коридору і направо», то ти радієш, як немовля, тому що вже місяці два навіть не торкався клавіш.

І ось ти тут, на репетиції. Тобі смердить їхня вже викурена трава, ти чуєш їхні невдалі переходи між партіями і кричущо високі нотки, які роздирають твою душу навпіл. Одна сторона говорить: «Це неймовірно, це найкращі звуки, які я коли-небудь чув!» А інша каже просто: «Це так чудово…». І немає тут ніяких мінусів, ніяких заборон. Ти вільний робити будь-що, але робиш тільки одне — ти слухаєш. І не просто слухаєш, а чуєш їх, трьох музикантів.